Круглий стіл з йоґи

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ НАН УКРАЇНИ
ВІДДІЛ ІСТОРІЇ ЗАРУБІЖНОЇ ФІЛОСОФІЇ
СЕКТОР ІСТОРІЇ СХІДНОЇ ФІЛОСОФІЇ

7 листопада 2019 р.

Круглий стіл на тему:
«Багатомірність і різноманітність йоґи
та міждисциплінарність її досліджень»



ТЕЗИ


Дарья Болюх
Рецепция йоги у Е. П. Блаватской

(Харків)

Знакомство Запада с йогой происходило благодаря неординарным личностям, которые несли свое понимание индийской культуры и, в частности, йоги, которое не всегда совпадало с оригинальным (изложенным в классических первоисточниках) и содержало ряд ошибок и шаблонов. Е. П. Блаватская – одна из наиболее значительных фигур в этом ряду. Именно она во многом предопределила современный взгляд на индийскую духовность и йогу. Однако, в настоящее время необходимо критически переосмыслить ее представления, которые продолжают оказывать влияние на отношение к йоге в массовом сознании. Объектом исследования стали опубликованные труды Е. Блаватской: «Из пещер и дебрей Индостана», «Тайная доктрина» и др. Автором были выделены упоминания йоги в текстах Блаватской, тематически кластеризованы значимые утверждения, дана их критическая оценка. Выделены основные, часто встречающиеся шаблоны в восприятии йоги, например:

1) расщепление йоги: в представлении Блаватской существует два «противоположных» вида йоги, хатха- и раджа-йога; хатха-йога – это йога Патанджали, черная магия, ее практика опасна; раджа-йога – это высшее мистическое учение, суть которого невыразима (каждое из этих утверждений не вполне адекватно);

2) мистификация йоги: йог обладает сверхъестественными способностями;

3) асоциализация и орелигиознивание йоги: раджа-йог отказывается от мирской жизни, живет уединенно, соблюдает целомудрие и прочие добродетели;

4) дедифференциация: Блаватская рассматривает как доказанный факт то, что у всех мистических традиций – единая сущность, все они отождествляются с раджа-йогой и сводятся к универсальной духовной истине. Таким образом, она игнорирует существование многообразия мистического опыта и вытекающих из него различных учений и практик.


Література

Блаватская Е. П. Из пещер и дебрей Индостана. – М., 2007.
Блаватская Е. П. Ключ к теософии. Избранные статьи. – М., 2009.
Блаватская Е. П. Разоблаченная Изида. – М., 2007.
Блаватская Е. П. Тайная доктрина. – М., 2011.






Дмитрий Данилов
Многообразие значений термина «дхьяна» в учении йоги

(Київ)

Дхьяна является неотъемлемой составляющей учения йоги. Это понятие укоренилось в философии йоги Патанджали как один из восьми основных компонентов. Термин также используется в таких первоисточниках древней Индии, как упанишады, «Бхагавад-гита», «Мокшадхарма» и средневековые тексты хатха-йоги. Несмотря на то, что понятие «дхьяна» является одним из ключевых в философии йоги, тем не менее оно до сих пор оставалось малоизученным. В ходе исследования трансформации значений дхьяны в истории учения йоги было выявлено многообразие смыслов, вкладываемых в это понятие. Все они изложены и проанализированы в нашей диссертации, посвященной предмету. Однако уже после защиты диссертации нами был выработан более метаконтекстный взгляд на все многообразие представлений о дхьяне. Благодаря ему, удалось обобщить все выявленные значения и предложить разделение представлений о дхьяне на четыре составляющие:

1. Дхьяна как метод: для достижения мокши (ДТЙШ 123, АЙ 2.5), атмана (КУ 1.14; БГ 13.24; МД 189), исцеления (МД 203), контроля эмоций (МД 333), ясности сознания (ЙС 1.39), единства сознания (МД 188), безвриттиевости (ЙС 2.11), желаемого (ДТЙШ 123), истины (ГШ 76);

2. Дхьяна как состояние (МУ 6.9; МД 333; МД 181);

3. Дхьяна как процесс: познания (ЙС 3.2, ШвУ 1.13-1.14), религиозного поклонения (БГ 12.8), визуализации (ГШ 78-85, АЙ 2.8), «глубокого всматривания» в части тела (ДТЙШ 22-24);

4. Дхьяна как комплексное учение: дхьяна-йога (БГ 18.51; МД 294), самкетас (ДТЙШ 15).

В нашем докладе мы планируем подробно изложить примеры предложенных значений из указанных текстов. Представленное осмысление значений дхьяны направлено на возможность дальнейшего сравнительного анализа трансформации значений других понятий философии йоги.


Перечень условных обозначений:

АЙ — Аманаскайога, БГ — Бхагавадгита, ГШ — Горакшашатака, ДТЙШ — Даттатреяйогашастра, ЙС — Йогасутра, КУ — Каушитаки упанишада, МД — Мокшадхарма, МУ — Майтри упанишада, ШвУ — Шветашватара упанишада.






Юрій Завгородній
Специфіка йоґи у Бгаґавата пурані (перша і друга книги)

(Київ)

Наше звернення до Бгаґавата пурани (БП) відображає пожвавлення дослідницького інтересу до неї серед індологів, як і до досліджень йоґи у пуранах (Adluri 2017; Gupta, Valpey (сo-eds.) 2013).

Дослідження, які б аналізували усі випадки вживання терміну йоґа, як й іншої йоґічної лексики в окремо узятому тексті, нам невідомі. Навіть, якщо вони і є, то не формують визначальні дослідницькі стратегії і тенденції. У результаті, замість цілісного уявлення про йоґу в окремо узятому тексті, з’являються фрагментарні. У полі зору нашого дослідження – уявлення про йоґу в БП, репрезентативній для такої мети середньовічній пам’ятці, без винятків.

Йоґа для нас є різновидом індійського гнозису. Уявити індійську філософію і думку без йоґи складно. Водночас і зводити йоґу виключно до філософії є перебільшенням. У дослідженні передбачається проаналізувати усі випадки вживання у БП слів, похідних від кореня yuj, як і дотичної лексики. Пропонується не один фокус уваги, зокрема: історико-філософський, текстологічний, лінгвістичний, статистичний.

З огляду на кількість очікуваних випадків вживання лексем (понад 600), не виключено, що перед нами один із найчастотніших прикладів вживання терміну йоґа в давньоіндійській літературі. Очевидно, що частотність відображає смислову вагу даного терміну у БП. Залучення до аналізу такої великої кількості випадків відповідає сучасним науковим тенденціям оперувати великими даними (big data).

Попередньо проаналізована перша книга. Триває аналіз другої. Похідні слова від кореня yuj зустрічаються 29 разів у першій книзі і 26 разів у другій. У другій книзі йоґічна термінологія розширюється, з’являється термін самадгі.

Деякі попередні висновки:

• йоґа відіграє вкрай важливу роль, виступаючи складним і кількарівневим явищем;

• витоки йоґи мають не людське походження і свій небесний (метафізичний) архетип та орієнтир;

• викладу йоґи властива текстологічна (композиційна), лінгвістична, статистична специфіка.






Елена Калантарова
Калачакра как ключ к ваджрайоге высшей тантры в тибетском буддизме

(Київ)

В отличие от распространенной в индийской йогической культуре практики аштангайоги Патанджали, в тибетском буддизме мы регулярно встречаемся с практикой шадангайоги, особым образом развитой в учении Калачакры, что сохраняется в школе джонанг. Школа же джонанг имеет философскую особенность на фоне всей тибетской буддийской традиции – благодаря своим углубленным практикам учения Колеса Времени, ее представители системно разработали доктрину жентонг (пустоты на абсолютном уровне как «пустоты от/для другого»). Вопрос в следующем: каким образом практика именно Калачакратантры дала такую возможность и чем она отличается от практик других учений высшей тантры.

В учении Калачакры используется особая методика высших тантр, что разделяет глубинную практику на две стадии (зарождения и завершения), при этом вторая подразделяется еще на шесть ваджрных йог. Но в данном случае, эта методика базируется на цикличной, трехслойной и антропоцентричной концепции времени, в истоке которого находится постепенно проявляющийся мистический звук, природа которого, практически, сферическая волна. Согласно учению, время есть «проводник» «из» и «в» трансценденцию абсолютного, но только при условии синхронизации его относительных проявлений, для которой разработан целый корпус текстов по практике буддийских классических наук, что строятся, в первую очередь, на принципах тибетской астрологии. Таким образом, тибетская астрология, как составная часть учения Калачакры, имеет тесную связь с практикой шадангайоги Калачакры и используется непосредственно в процессе синхронизации «внешнего» и «внутреннего» времени практикующего, которые и являются проявлением его относительной реальности.

Таким образом, введение в йогу практики исследования времени, как главного показателя модуса потока обусловленного сознания практикующего, становится эксклюзивным ключом Калачакры к постижению пустотности абсолютного уровня, а тибетская астрология – основой понимания сути шестиступенчатой йоги Колеса Времени.






Сергій Капранов
Йоґа в новелі Еліаде «Секрет доктора Хоніґберґера»

(Київ)

Новела М. Еліаде «Секрет доктора Хоніґберґера» («Secretul doctorului Honigberger») написана у 1939–1940 рр. Її герой, молодий вчений, який щойно повернувся з Індії (alter ego автора), знайомиться зі щоденниками таємниче зниклого доктора Зерленді, де той описує власний досвід йоґи. Нею займалися й інші персонажі повісті – доктор Хоніґберґер та невідомий J. E. Як відомо, у 1928–1931 рр. Еліаде перебував в Індії, де вивчав йоґу як теоретично – у Калькутті під керівництвом С. Дасґупти, так і практично – у Ришикеші під керівництвом Свамі Шіванади. По поверненні румунський вчений захистив 1933 р. в Бухарестському університеті дисертацію «Психологія індійської медитації. Студії з йоґи», перероблена версія якої була опублікована у французькому перекладі 1936 р. під назвою «Йога. Есе про витоки індійської містики». Таким чином, «Секрет доктора Хоніґберґера» був свого роду художнім підсумком багаторічних студій йоґи. Сам Еліаде писав пізніше: «У будь-якому разі існує залежність між літературними творами та теоретичними, й навпаки. Починаючи з найочевидніших прикладів, можна згадати “Секрет доктора Хоніґберґера”, який походить прямо від йоґи... » (цит. за [Alexandrescu 1996, VI]). Він свідчив також, що в цій новелі «хотів використати деякі реальні факти (історичне існування Хоніґберґера, мій власний досвід з Ришикешу), ховаючи їх всередині фантастичної оповіді таким чином, що лише попереджений читач міг би відрізнити, де правда, а де вигадка» [Eliade 2004, 367]. З огляду на це, цікаво докладно розглянути описи йоґічних дослідів у новелі, що ми й плануємо зробити у нашій доповіді.

Література

Alexandrescu S. Prefaţă // Eliade M. Domnişoara Christina. – Bucureşti: Edfitura Minerva, 1996. – P. V–XV.
Eliade M. Memorii 1907–1960. – Bucureşti: Humanitas, 2004. – 560 p.






Ольга Нелина
Комментаторская традиция как источник трансформации идей йоги.
На примере четырех комментариев
к определению йоги из Катха упанишады

(Харків)

Комментарии к первоисточникам играют важную роль для понимания идей корневого текста. Однако, является ли комментарий лишь нейтральным разъяснением, или он привносит дополнительные смыслы? Объектом исследования стала Катха упанишада – первый памятник литературы, в котором йога описывается как сложившаяся система взглядов. При этом полумифическая школа Катхака, в рамках которой был создан данный текст, утратила свою преемственность, поэтому возможности для интерпретации изложенных в ней идей расширились.

Непосредственным материалом для данного исследования стали четыре классических санскритских комментария: Шанкарачарьи, Рамануджи, Рамананды и Даттатреи (два из них, насколько известно автору, не переводились на европейские языки) к мантрам 3.10–3.11 Катха упанишады, в которых дается первое дошедшее до нас определение термина «йога»:


yadā pañcāvatiṣṭhante jñānāni manasā saha ।
buddhiśca na viceṣṭeta tāmāhuḥ paramāṃ gatim ॥3.10॥
tāṃ yogāmiti manyante sthirāmindriyadhāraṇām ।
apramattastadā bhavati yogo hi prabhavāpyayau ॥3.11॥

Перевод и сравнение комментариев к данным мантрам показал существенное отличие взглядов, развернутых в комментариях. Показано, что авторы, уточняя термины упанишады, существенно меняли их значение, тем самым развивали ее идеи и добавляли свое понимание исходного теста. В докладе будет показано также пересечение изложенных в комментариях к Катха упанишаде идей со взглядами других йогических школ, а также с идеями бхакти йоги, буддизма и ведантизма, не присущих изначально тексту упанишады. Таким образом, на примере рассмотренного материла показано, что авторы комментариев не столько решают вопрос интерпретации исходного текста, сколько являются создателями новых идей и пониманий системы йоги.






Татьяна Приходько
Стратегии и проблемы трансформации идей йоги на примере «Шандилья упанишады»

(Харків)

Привычно воспринимать йогу как внутренне традиционное, непротиворечивое, каноническое учение. Источник формирования такого взгляда — тенденция культуры Индии к сохранению всех идей, текстов. Однако, даже ретроспективное знакомство с текстами йоги показывает, что индийская мысль, в частности, йогическая, претерпевала трансформацию большинства идей и концепций. Смешение взглядов, принадлежащих разным этапам таких трансформаций, иногда приводило к внутренним противоречиям и неоднозначности терминов при внешней традиционности. Способы трансформации идей йоги и стали объектом данного исследования. Предметами исследования были выбраны санскритский текст «Шандилья упанишады» в трех вариантах издания, а также санскритские тексты и переводы «Йога сутры», «Йогататтва упанишады», «Йога Васиштихи», «Хатха-йога прадипики», «Даршана упанишады».

В результате анализа этих текстов были выявлены особые стратегии внедрения новых практик и мистического опыта в традиционное понятийное поле и структуру учений, при сохранении формальной каноничности. Среди таких стратегий: воспроизведение структуры традиционных текстов (например, «Йога сутра») с изменением содержания; переопределение значений устоявшихся понятий; расширение семантических пространств традиционных понятий (с актуализацией связи между ранее не связанными системами); детализация цитат традиционных текстов.

Применение этих стратегий, при условии непонимания некоторых понятий «Йога сутры», явилось причиной появления ряда проблем в тексте «Шандилья упанишады» (например, редуцирование понятий и путаница в терминах), о которых также пойдет речь в докладе.






Андрей Сафронов
Термин «самадхи» в учении йоги: генезис и метаморфозы

(Харків)

Термин «самадхи» один из ключевых в системе йоги. Однако, даже поверхностный анализ заставляет усомниться в его однозначности. Именно это и стало объектом излагаемого исследования. Автором проведен ретроспективный анализ санскритских текстов важнейших первоисточников йоги: Катха-упанишады, Махабхараты (Мокшадхармы и Бхагавадгиты), Йогасутры и двух ее комментариев (Вьясы и Бходжи), Пашупата-сутры (с комментарием Каундиньи), нескольких вариантов Горакша-шатаки, Аманаски, позднейших текстов хатха-йоги (Гхеранда-самхиты и Хатха-йога-прадипики с комментариями Джйошны и Балакришны), а также нескольких текстов санкхьи: Санкхья-карики, Санкхья-правачана-сутры. На основании контекста употребления данного термина, а также сравнения описаний техник и состояний, связанных с практикой самадхи, удалось установить следующее:

1. Уже в эпический период данный термин не был однозначным, а использовался минимум в двух принципиально различных значениях. В этот же период началась онтологизация термина «самадхи», который из одной из характеристик состояния человека, становится особым, выделенным состоянием.

2. В дальнейшем количество интерпретаций этого термина лишь возрастало. Разные школы вкладывали в его понимание свое наполнение, иногда расширяя семантическое поле, а иногда полностью или частично подменяя имеющиеся значения. В своем докладе я расскажу о ключевых моментах упомянутых трансформаций, путанице и ошибках, которые повлияли на понимание данного слова.

3. К моменту написания поздних текстов хатха-йоги, значения термина «самадхи» разошлись настолько очевидно, что их авторам понадобились особые герменевтические стратегии, предназначенные для сохранения интеллектуальной целостности системы. Это я также планирую обсудить в докладе.






Анастасія Стрелкова
Буддизм: «йоґа порожнечі»

(Київ)

В одному з найсучасніших енциклопедичних видань з буддизму «The Princeton Dictionary of Buddhism» (2014) стаття «Йоґа» обіймає лише кілька рядків [The Princeton 2014, с. 1033]. У найбільшому російськомовному довідковому виданні з буддизму «Философия буддизма: энциклопедия» (2011) стаття «йоґа» відсутня взагалі (хоча інформацію щодо «йоґи» в буддійському контексті все ж подибуємо у статті «Медитація», автор В. Г. Лисенко [Философия 2011, с. 466–467]). Відомий японський буддолог А. Хіракава теж зазначає, що «термін “yoga” не надто часто використовують у буддійських текстах» [Hirakawa 1990, с. 217]. Тож може постати запитання: чи варто нам звертати увагу на буддійську «йоґу» і чи існує вона взагалі, або в якому сенсі ми можемо використовувати термін «йоґа» стосовно буддійського матеріалу?

У нашій доповіді ми маємо на меті, спираючись на аналіз текстів і термінології китайського буддійського канону, показати, які існують підстави для позитивної відповіді на ці запитання. Ми проаналізуємо вживання у зазначених текстах термінів на позначення «йоґи» (瑜伽, 修, 修行, 修習), «дг’яни» (禅) та «самадгі» (定). А також торкнемося смислової сторони і з’ясуємо, що саме є предметом «йоґічних» практик у буддизмі.

Результати дослідження свідчать, що, хоча термін «йоґа» і не є властиво буддійським, тим не менш можна говорити про те, що в буддизмі «йоґа» – це медитація та інші практики (на противагу теорії), найвищою метою яких є реальне, інтуїтивне осягнення філософії порожнечі 空 (кит. кун, санскр. śūnyatā) і досягнення завдяки цьому просвітлення та нірвани. Тож, з точки зору змісту, буддійська «йоґа» є «практикою порожнечі», і тому, услід за Дж. Гопкінсом її можна назвати свого роду «йоґою порожнечі».

Література

Философия буддизма: энциклопедия. – М.: Восточная литература, 2011. – 1045 с.
Hirakawa, Akira. A History of Indian Buddhism. – Honolulu: University of Hawaii Press, 1990. – xvii + 402 p.
The Princeton Dictionary of Buddhism. – Princeton and Oxford: Princeton University Press, 2014. – 1304 p.






Аліна Шинкарьова
Йоґічні та тантричні витоки театральних систем К. Станіславського, В. Мейерхольда, М. Чехова

(Київ)

Сприйняття та переосмислення філософської спадщини індійської йоґи переважно вважають справою науковців, однак є підстави стверджувати, що воно відбувалося в ширшому культурному контексті. Відомо, що автори режисерських систем: К. Станіславський, В. Мейерхольд, М. Чехов були знайомі з «антропософією» Р. Штайнера, а отже і з запозиченнями з індійської філософії, яку на початку ХХ ст. пропагувало «Теософське товариство». Утім, вплив концептів та методів індійської йоґи і тантри на театральне мистецтво недостатньо досліджений.

За спогадами сучасниці, К. Станіславський для розробки театральної системи взяв вправи з книги Р. Штайнера «Як досягнути пізнання вищих світів» [1, 88]. Збереглися листи М. Чехова з розробкою курсу для акторів і описом концептів із тантри. У біомеханічному тренінгу В. Мейерхольда збереглися фотографії поз, дві з них асани.

К. Станіславський у програмі театральної школи двічі вживає слово «прана» [2, 393, 420] і так описує роботу з енергією: «зовнішня пластика базується на внутрішньому відчутті руху енергії» [2, 57].

У листах до В. Громова М. Чехов описує літери санскриту і пропонує проспівування складу «ОМ» [1, 95] і техніку пранаями [1, 106] залучити до підготовки актора.

В. Мейерхольд будує акторський тренінг на ідеї, що психічні процеси результат фізичних. Біомеханічний тренінг тренує набуття психічних станів за допомогою тіла (як у практиці асан).

Тож можемо стверджувати, що театральні системи К. Станіславського, М. Чехова і В. Мейерхольда містять запозичені з йоґи і тантри елементи.


Література

1. Мнемозина: Документы и факты из истории отечественного театра XX века: Исторический альманах. – Вып. 2. – М.: Эдиториал УРСС, 2006. – 639 с.
2. Станиславский К. С. Работа актера над собой в творческом процессе воплощения. – М.: ЛКИ, 2010. – 520 с.






Олег Ярош
Йоґічні практики в суфійських спільнотах на Заході

(Київ)

Доповідь присвячено переосмисленню йоґічних практик в суфійських спільнотах Заходу на прикладі «Хай-Крафт Йоґи» шейха Ешрефа Гьоекчімена та таріката накшбандійя-раббанійа в Німеччині.

Суфійські інтерпретації йоґи були поширені в Індії, починаючи з XVI ст. Особливе значення йоґічні практики мали в тарикаті шаттарійя. Карл Ернст характеризує цей процес як «ісламізацію йоґи».

Останнім часом в мусульманських країнах йоґа стає предметом критики і заборон. Натомість йоґічні практики набувають популярності в суфійських спільнотах Заходу, особливо в тих, де значну частину адептів складають європейці. Синтез йоґічних і суфійських практик, так, як це має місце в тарикаті шейха Ешрефа, слугує залученню європейців, багато з яких були адептами східних релігій, до суфійських спільнот, представляючи суфійські ідеї і практики за допомогою йоґічної традиції.






Юлия Ярошенко
Взаимосвязь «йоги» и «камы» в Камасутре Ватсьяяны

(Київ)

Традиционно считается, что древнеиндийская йога была аскетичной практикой, в целом негативно относящейся к чувственным наслаждениям (кама). Однако, существовали попытки проложить мостики между этими аспектами. Объектом моего исследования стало определение термина «кама», данное Ватсьяяной во втором разделе «Камасутры» (2.11), и комментарии к этой строке, написанные Яшодхарой в комментаторском тексте под названием «Джаянангала» (XIII в.). В результате анализа, удалось выявить стратегию установления взаимосвязи между концепциями йоги и сутью термина «кама».

Ватсьяяна, оперируя терминологией йоги: атман, манас, индрия, саньюкта, связывает каму со способностью к управлению индриями посредством самоконтроля. Данная концепция очень близка к определению термина йоги в Катха-упанишаде.

Яшодхара доуточняет некоторые нюансы значения термина «кама», добавляя информацию о двух видах тела: цельное и обычное. Цельное тело – это тело, в котором манас удерживается самоконтролем (йукта). Самоконтроль, в свою очередь, происходит от усилия (йатна). Также Яшодхара выделяет два вида камы: плода и причины (хочу и достигаю). Таким образом, желание и наслаждение, связанное с ним, невозможно без усилия и самоконтроля, что связывает идею йоги и камы воедино. А категория желания, легитимизируется и наполняется позитивным смыслом – в значении наслаждения, последовав за которым, даже атман приобретает наивысшее счастье.

Целью исследования автора не было выявление связи камы с буддизмом, но в объяснениях Яшодхары заметна полемика с основными концепциями буддизма, о которой также пойдет речь в докладе.

Комментаторский текст Яшодхары еще не был переведен на английский или русский язык, поэтому в докладе автор будет опираться на свой перевод фрагмента.