Цей конвертер створено, насамперед, для фахівців, які не будучи китаїстами-філологами тим не менш повинні точно й однозначно передавати філософські терміни, імена персоналій, назви трактатів засобами української мови. Зокрема, до створення конвертера автора спонукав досвід розв'язання проблем транскрибування китайської лексики під час роботи над власною монографією.

Системи транскрибування, задіяні в конвертері (таблиці складів за: [Ошанин 1983, с. 440–442]):

• Pinyin (повна назва: Hanyu Pinyin 汉语拼音) – сучасна стандартна міжнародна транскрипція китайської мови
• ТРТ – традиційна російська транскрипція

Українська транскрипція. Наразі існують різні підходи до її створення (див. список літератури). Використана в конвертері українська транскрипція складів китайської мови, ґрунтується на таких принципах:

• можливість однозначного переходу на письмі від комплекту складів однієї транскрипції до іншої
• наголос на збереженні впізнаваності усталеного у науковому вжитку масиву термінології та власних назв і утримання у зв'язку з цим від внесення радикальних фонетичних змін до ТРТ

Короткі примітки:

r = «ж»

У китайській мові взагалі немає звуку «р» («річка»), але є звук «л» («ліс»); примітно, що в японській мові, навпаки, немає звуку «л», але є звук «р». Внаслідок цього літера «r» виявилася незадіяною. Тому було прийнято рішення латинським r позначати китайський звук «ж» (ren = «жень»).

n = «нь», ng = «н»

Слова у китайській мові складаються не з літер, а зі складів (один склад – це один ієрогліф). Кожен склад закінчується на голосний або на приголосний «н», який буває умовно м'яким або твердим: n («нь») та ng («н», а не «нг»); лише один склад в китайській абетці закінчується на інший приголосний – r (тут вимовляється не як «ж», а нагадує гаркаве французьке «р»).

«і» чи «и»

Під час транскрибування східних мов, і китайської зокрема, засобами української мови, ми стикаємося з проблемою застосування правила дев’ятки.

В яких складах пишемо «и»:

В яких складах пишемо «і»:

Як бачимо, правило дев’ятки наразі є незастосовним, оскільки було б втрачено розрізнення цілої низки складів:

Тож у випадку, коли і (латинкою) тверде, передаємо його за допомогою «и» (як «цибуля», «сир», «зиск»), а коли м’яке – за допомогою «і» (як «ціна», «сік», «зірка»).

Зрозуміло, що автори українського правопису в принципі не ставили перед собою завдання створення наукової транскрипції китайської мови. Однак, поступ української науки і розвиток міждисциплінарних зв’язків у ній вимагають від нас брати до уваги, насамперед, специфіку того чи іншого об’єкта дослідження.

hui = «хуй»/«хуей»

Услід за І. М. Ошаніним, ми передаємо склади chui, cui, dui, gui, hui, kui, rui, shui, sui, tui, zhui, zui як «чуй», «цуй», «дуй», «ґуй», «хуй», «куй», «жуй», «шуй», «суй», «туй», «чжуй», «цзуй» відповідно. Таке позначення (ui) на письмі китайської фіналі, яка звучить як uеi (е звучить коротко), є усталеним стандартом, тому у науковому вжитку ми не бачимо необхідності вилучати з цього ланцюжка склад hui і транскрибувати його як «хуей»: у такому разі ми мали б змінити написання й усієї решти складів на: «чуей», «цуей», «дуей», «ґуей» і т.д. Більше того, використання варіанту «хуей» призводить до втрати однозначності і, як наслідок, неможливості відтворення оригінального написання pinyin: адже тоді неможливо з'ясувати, чи мається на увазі один склад hui («хуй»), чи ж ідеться про два склади hu'ei («ху»+«ей» = «хуей»).

wu = «у» чи «ву»?
yі = «і» чи «ї»?

Склади китайської абетки утворюють додаванням до ініціалі (приголосної) однієї з можливих фіналей (однієї голосної/дифтонгу/трифтонгу), приміром: g+a=ga, g+ui=gui, g+uai=guai або k+a=ka, k+ui=kui, k+uai=kuai тощо. Коли фіналі вжито окремо, як самостійні склади, вони набувають такого вигляду (у випадку з набором фіналей на u та i):

Тож на початку складу u записують як w, а i як y. У випадку ж поодинокого u, чи i, формально утворити такий склад неможливо, й тому його записують як wu, чи yi, відповідно (згідно з поясненням до таблиці складів pinyin, наведеному в документації ISO 7098:2015).

Таким чином, w та y не є ініціалями, і від самого початку їх було штучно введено – не для відображення фонетичного звучання, а лише для умовного позначення на письмі початку нового складу (завдяки цьому на стику складів перед w та y непотрібно вживати апостроф; натомість апостроф потрібен перед складами, що починаються з a, e, o).

Відзначимо також, що в МФА (міжнародна фонетична абетка) yi транскрибовано як [i]. Система Уейда-Джайлза (Wade-Giles) теж використовує i.

Отже, передавати wu як «ву» та yi як «ї» немає потреби.

ЛІТЕРАТУРА

Гобова Є. В. Проблеми передачі китайських слів засобами української мови // Китаєзнавчі дослідження. — 2019. — № 1. — С. 94–103.

Китайско-русский словарь 汉俄词典 / Под ред. Ся Чжун-и  夏仲毅. – Пекин: «Шанъу иньшугуань» 北京:商务印书馆, 1990. – 1250 с.

Кірносова Н.А. Засади транскрибування китайської лексики українською мовою // Сходознавство. – Вип. 45–46. – Київ, 2009. – C. 38–57. – Режим доступу:
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/20786.

Колодко С.А. Китайсько-український словник: 80 000 слів. – К.; ТОВ «Видавництво «Консультант», 2004. – 1176 с.

Несина І. Кодифікація китайських лексичних запозичень у словниках // Мовні і концептуальні картини світу. – 2013. – Вип. 46(3). – С. 57–65. – Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mikks_2013_46(3)__11.

Таблица записи слогов китайского языка новым китайским фонетическим алфавитом и в традиционной русской транскрипции // Большой китайско-русский словарь (華俄大辭典) в 4-х томах / Под ред. И. М. Ошанина. – Т. 1. – М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1983. – С. 440–442.

Цихай 辞海 (Енциклопедичний словник китайської мови «Цихай»). – Шанхай: Шанхай цишу чубаньше 上海:上海辞书出版社, 1979. – 2216 с.

ISO 7098:2015(E). Information and documentation – Romanization of Chinese. Standard, International Organization for Standardization, Geneva, CH, 2015. – 19 c.